Книга Кіра. Дорога додому - Олеся Остафієва Наш Формат (9786178277673)

Художня література, війна, історія, Україна.

Дванадцять країн, двадцять пять міст і понад тринадцять тисяч кілометрів подолала Кіра з мамою, перш ніж дістатися в Київ. Жодна жінка не планує такий обхідний шлях на дев'ятому місяці вагітності, але повномасштабне вторгнення перекроїло геть усе.

Це спогади журналістки і підприємиці Олесі про складну дорогу, коли страх і невизначеність перетворилися на сміливість і рішучість. Про підтримку друзів, готових прийняти в будь-який момент, і незнайомців, що відчиняли двері в безвихідних ситуаціях. Про хитрощі й ризики, на які довелося піти, щоб перелетіти Атлантику. Про історії з рідного Донецька і допомогу батькам в окупації. І про можливість будувати життя далеко від війни, але сильне бажання повернутися додому.

Для широкого кола читачів, всіх, хто хоче очима вагітної жінки дізнатись труднощі, з якими вона стикнулась під час великої війни в Україні.

Ця книжка розповідає про шлях вагітної жінки спочатку подалі від війни, а потім додому, у країну в борні, проте таку рідну. Про те, як війна відібрала можливість розділити з рідними людьми радість народження дитини.

Олеся Остафієва — українська журналістка. Народилась у Донецьку, з 2000-х проживає у Києві. Працювала журналісткою у всеукраїнських виданнях та речницею заступника голови київської адміністрації. Співвласниця київського бару, головна редакторка ProIT.

Тепер я знаю «запах війни» — це такий гострий мікс паніки, невизначеності та тваринного страху, який викликає блювотний рефлекс краще за будь-який токсикоз. Я вже відчувала його років шість тому вві сні: бачила розгублених людей, які нашвидкуруч збирали речі та кудись тікали, відчувала їхній страх. Прокинувшись тоді, я подумала, що підсвідомість витягнула бабусині розповіді про Другу світову війну. А тепер я бачу той самий «сон» на вулицях Києва. Ось дівчинка років тринадцяти тягне великого собаку, а він вперся чотирма лапами в асфальт і не дає себе зрушити. Трохи далі літня пара ледь шкутильгає до магазину. А поруч розгубленого тата втішає його донька — так, ніби це вона доросла. Здається, ніколи Київ не був такий пригнічений, як сьогодні.

До великої білої зали, зі стін якої на мене дивляться зі світлин десятки щасливих малюків, яким колись тут дали життя, увірвалися слова «вибух», «бомбардування», «окупанти», «путін» і «війна». Мене охоплює жах до нудоти. Пологовий будинок — це місце, де не говорять про смерть і війну. А теми війни й поранень не актуальні не лише тому, що це будинок, де з’являється життя, а й тому, що тут і так вистачає свого болю, крові та страждань.

• «Вірші з бійниці», Максим «Далі» Кривцов, «Наш Формат», 2024
• «"Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід», Олександр Михед, «Наш Формат», 2020
• «Точка неповернення», Дмитро Вербич, «Наш Формат», 2020-2024